Творчий вечір з Юрієм Винничуком в УНО

13 листопада в домівці Українського національного об’єднання відбувся творчий вечір з Юрієм Винничуком – відомим українським журналістом, редактором, мовознавцем, письменником; автором книги «Танго смерті», що визнана ВВС кращою українською книжкою 2012 року.

Незважаючи на те, що день видався по-справжньому зимовим, зустрітися з такою відомою особистістю, яка має досить оригінальний підхід до письменницької справи, виявило бажання більше півсотні людей. Всі були задоволені чудовими питаннями, які звучали з вуст ведучих творчого вечора: пана Миколи Сороки та пані Лесі Срібняк. Вони спромоглися вивідати у автора дуже цікаві, а часом навіть і маловідомі читачам факти та історії, які мали місце в житті письменника.

Життєвий шлях Юрія Винничука був цікавим та насиченим. До того, як він почав реалізовувати свій талант, йому прийшлося попрацювати й вантажником і художником-оформителем, і, навіть, поторгувати (або як би то звучало в радянський час «поспекулювати») закордонним товаром. Незважаючи на важкі часи та жорсткі умови існування, які диктувала радянська влада, пан Юрій спромігся видати свої перші дві книги ще за існування СРСР. Певним чином поява цих книг спричинила зацікавленість його особою певних служб, які іноді проводили обшуки в помешканні письменника та організовували допити. Однак, навіть це не змусило пана Юрія зійти з шляху письменництва й ще більше розпалило бажання писати про те, що було так близько його душі, про події, які пережила його сім’я та історії, які роїлися в його фантазії.

Досить сильно пан Юрій зацікавив аудиторію розповіддю про те, як він отримав звання письменника-скандаліста. Витоки цієї історії сягають корінням у далекі 80-ті, коли Винничук почав друкувати свої перші вірші під виглядом перекладу іноземної поезії. Не один раз це ставало підставою для різноманітних курйозів. Так, наприклад, одного дня Дмитро Павличко звернувся до пана Юрія з проханням отримати оригінал одного з «перекладених» ним віршів. Письменник не одразу зізнався, що той вірш був написаний ним, і навіть навпаки намагався підкріплювати свою легенду низкою доказів. Саме для цього він опрацювавши чималу кількість літератури та провівши декілька безсонних ночей за підбором правильних слів, передав пану Дмитру вірш на староірландській мові. Уявіть здивування останнього, коли той знайшовши в Единбурзі відповідного перекладача, що той вірш насправді є набором слів й більше схожий на салат «Вінігрет» ніж на справжню поезію.

В подальшому пан Юрій неодноразово використовував схожі прийоми в журналістській справі. У всякому разі, письменник зізнався мінімум в трьох таких «аферах» на творчому вечері. По-перше, це вище згадана історія з Дмитром Павличком та «ірландським» віршем 17 сторіччя. По-друге, це опубліковані ним в газеті «Post-поступ» щоденники Роксоляни, які насправді навряд чи існують. Й по-третє, про те, як деякі вірші він видав за вірші поетеси епохи Барокко, які були взяті за основу однієї монографії з літературознавства. Хоча насправді, таких історій було в рази більше і про інші ми можливо дізнаємося в подальших зустрічах з письменником.

Загалом вечір видався різнобарвним, з нотками суму під час спогадів про голодомор та борців УПА та з нотками гумору. Особливо цікавим для аудиторії був прочитаний автором уривок одного з його творів про стрийка Зеньо. Навіть ті, хто був знайомий з цими рядками були захоплені авторським читанням та кумедною історією.

Вечір закінчився ліричною нотою, а саме подякою автору за його чудову розповідь та можливість перенестися в чудовий світ фантазії Юрія Винничука.

 

Богдана Степаненко-Липовик